Кучеренко А.Г., Слободянюк П.В.
Управління використанням радіочастотного ресурсу
ЗВ'ЯЗОК, № 6, 2005

З огляду на важливість радіочастотного спектра як національного ресурсу постає нагальна потреба в розробці національної стратегії для управління використанням цього ресурсу, особливо під час проведення реформи в галузі телекомунікацій. У світовій практиці за національне управління використанням радіочастотного ресурсу відповідає орган регулювання – міністерство зв'язку або спеціалізований комітет, хоча в деяких країнах цю відповідальність покладено на інші міністерства або органи. Далі термін «регулятор радіочастотного ресурсу» означатиме, що йдеться про орган, відповідальний за радіочастотні присвоєння та управління їх використанням. Відповідно до Закону України «Про телекомунікації» [1] розподіл і використання радіочастотного ресурсу України для здійснення діяльності у сфері телекомунікацій  проводиться згідно з Законом України «Про радіочастотний ресурс України» [2].     

Існує, звичайно, активна конкуренція між користувачами різних сфер: військового комплексу, цивільної авіації, морського транспорту, аварійних служб, космічних спостережень, мовлення, рухомого та стільникового зв'язку, фіксованих телекомунікацій та супутникового зв'язку. Великий попит на радіочастотний спектр спонукає вживати всіх заходів, аби він був якомога доступніший. Це дасть змогу  регуляторові радіочастотного ресурсу впливати на розвиток нових технологій та підвищений попит на послуги. Для комерційного використання регулятори радіочастотного ресурсу в основному присвоюють радіочастоти через ліцензування чи видачу дозволів.

Термін дії ліцензії на використання радіочастотного спектра звичайно обмежується 10–20 роками. Деякі ліцензії оновлюються, інші – ні. Типова ширина смуги радіочастотного присвоєння лежить у межах від 5 МГц до парних смуг по 15 МГц. Іноді ліцензії видаються за географічною ознакою, коли оператор отримує право на  використання деякої частоти лише у зазначеному районі. Це дозволяє регуляторові радіочастотного ресурсу  присвоювати одну й ту саму радіочастотну смугу кільком різним операторам, які обслуговують різні географічні райони. У країнах, що є достатньо великими для проведення зазначеного географічного розподілу, такий підхід може збільшити кількість ліцензій, присутніх на ринку загалом.

Законодавство або політика часто диктують умови й критерії, яким має відповідати вибраний заявник для присвоєння йому радіочастот.

Передусім вимагаються: 

·       технічні можливості ефективно використовувати радіочастотний спектр;

·       здатність організувати сильну й стабільну комерційну діяльність, яка сприятиме розвитку довгострокового конкурентоспроможного підприємства;

·       гарантія, що відповідне інвестування мережі буде проведене;

·       гарантія, що споживачі матимуть вигоду від присвоєння завдяки зниженню цін на послуги, швидкому розгортанню мережі та впровадження нових послуг із використанням радіочастотного спектра.

Існує два загальних підходи до присвоєння радіочастот:

§        діяти за правилом «першим прийшов – першим обслуговуєшся» (ПППО);

§        проводити ліцензування на конкурентній основі, що передбачає аукціони, застосування методів порівняльних оцінок («конкурси краси») та деякі інші варіанти (див. рисунок) [3].

Застосування методів ліцензування радіочастотного спектра

Підхід ПППО застосовується в більшості ліцензійних процесів найрозвиненіших країн, а також у ряді країн, що розвиваються, передусім за наявності радіочастотного ресурсу, достатнього для задоволення попиту в даній радіочастотній смузі, а також коли не плануються додаткові заходи з метою досягнення певних цілей політики в галузі телекомунікацій. Ліцензії, видані на основі підходу ПППО, часто є дозволами спеціальним службам.  

У більшості країн підхід ПППО вимагає від компаній подання заяв на ліцензію на радіочастотний спектр. Ліцензія видається, якщо заявник може задовольнити певні встановлені критерії (надав технічний проект, детальні пояснення плану використання, докази попередньої координації (за потреби), запропонований район обслуговування та деяку іншу технічну інформацію). 

Багато регуляторів радіочастотного ресурсу, що впровадили підхід ПППО, не припиняють нагляду за використанням радіочастот. Коли використання певної смуги досягає визначеної щільності або коли цього вимагають громадські інтереси, регулятори радіочастотного ресурсу, як правило, можуть вживати посилений контроль за присвоєнням радіочастот, зокрема введення процедур конкурентного ліцензування. У деяких випадках регулятори радіочастотного ресурсу оцінюють рівень інтересу до окремої смуги, вдаючись до публічного обговорення через газетні повідомлення або публікацію запрошень на тендери.   

Конкурентні методи використовуються здебільшого тоді, коли попит на радіочастотний спектр перевищує пропозицію. Існують два принципових підходи до присвоєння за таких умов: проведення аукціонів і застосування методів порівняльного оцінювання («конкурс краси»). Кожний із цих методів розглянуто далі.

АУКЦІОНИ

Багато вповноважених органів видають ліцензії на радіочастотний спектр через аукціони, які звичайно проводяться на основі цінових пропозицій або пропозицій рівня обслуговування. У більшості країн формат аукціону передбачає певний (іноді без показників якості) аналіз переваг заявників. Незважаючи на це, для впевненості, що покупець, який виграє торги, буде використовувати радіочастоти ефективно і в такий спосіб, що сприятиме розвитку мережі, нерідко вимагається, щоб потенціальний переможець торгів відповідав певним критеріям. Ці критерії мають заздалегідь виконуватись потенційними переможцями торгів до отримання дозволу на участь в аукціоні.

Типові критерії попереднього добору на аукціонах радіочастотного спектра

·        Свідчення, що учасник торгів має фінансову і технічну здатність розгорнути та експлуатувати мережу, яка використовує радіочастотне присвоєння.

·        Подання бізнес-плану, що підтверджує такі фінансові та технічні можливості, зокрема додаткові пропозиції щодо розгортання мережі, рівня обслуговування та зони покриття.

·        Надання гарантії виконання зобов'язань.

·        Наявність депозиту (наприклад, готівкою або у вигляді безповоротного резервного акредитива), який може бути конфіскований, якщо учасник торгів порушить правила аукціону або відмовиться отримати ліцензію після перемоги на аукціоні.   

·        Наявність декларації, яка стверджує, що заявник не укладав будь-яких угод або договорів із конкурентом стосовно будь-яких питань, пов'язаних з аукціоном.

Декотрі країни впровадили ці правила, оскільки вони захищають від змови. Наприклад, у Гонконзі регулятор радіочастотного ресурсу ретельно перевіряє зв'язки між учасниками торгів, щоб з'ясувати, чи не мають вони родинних зв'язки або чи не є вони філіями. У Канаді та деяких інших країнах замовники мають надати декларацію, яка стверджує, що вони не пов'язані або не співробітничають з іншими заявниками, котрі беруть участь в аукціоні.    

У деяких країнах регулятори або органи, що контролюють конкуренцію, мають повноваження проводити розслідування після аукціону, якщо є підозра стосовно антиконкурентної поведінки. Протягом останніх двох років стурбованість щодо змов на аукціонах ліцензій на системи 3G стала серйозним питанням у ряді європейських країн, включаючи Австрію, Італію та Нідерланди. Як в Італії, так і в Нідерландах підозри спонукали до розслідувань за фактом поведінки різних учасників аукціонів.

Раніше багато країн видавали  ліцензії лише на визначені послуги, такі як послуги стільникового або персонального зв'язку. Проте сьогодні чимало країн орієнтується на проведення аукціонів «технологічно нейтральних» ліцензій на радіочастотний спектр, дозволяючи переможцям аукціонів використовувати радіочастотний спектр для різних цілей доти, доки вони дотримуються норм і параметрів, що забезпечують захист від завад.  

Багато країн упровадили системи для проведення аукціонів у комп'ютерних мережах (e–licensing). Це дає змогу їхнім урядам організовувати аукціони дуже швидко.

Регулятори радіочастотного ресурсу використовують різні методи проведення аукціонів. 

·       Аукціони за готівку. Одна ліцензія виставляється на аукціоні протягом одного туру, учасникам потрібно подати запечатані цінові пропозиції. Покупець, який пропонує найвищу ціну за ліцензію, перемагає на аукціоні. Якщо виставляється кілька ліцензій, аукціон проходить за кілька послідовних турів.  

·       Одночасні, багатотурові аукціони. Кілька взаємозв'язаних ліцензій виставляються на аукціон одночасно, процес проходить за кілька турів торгів. Це загальний метод продажу ліцензій на аукціонах.  

·       Зворотні аукціони. Ця форма аукціону зосереджується на найнижчій ціні, запропонованій учасниками щодо надання певної послуги. Покупець, який пропонує найнижче цінове зобов'язання, перемагає на аукціоні. Подібно аукціону за готівку лише одна ліцензія звичайно виставляється на аукціоні одночасно, а учасники подають запечатані цінові пропозиції в одному турі торгів.  

ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ АУКЦІОНІВ У РІЗНИХ КРАЇНАХ

Канада.  Аукціон радіочастотного спектра в діапазонах 24 і 38 ГГц

·       Підготовка до аукціону. Перед аукціоном радіочастотного спектра Міністерство промисловості Канади опублікувало оголошення про наступний аукціон, а також провело збори для інформування зацікавлених сторін. Приблизно за два місяці до аукціону потенційні учасники повинні були подати свої заяви для участі в аукціоні. Заявники мали вказати, які ліцензії вони зацікавлені придбати. Кожній ліцензії було присвоєно певну кількість балів, приблизно пропорційну до смуги частот та чисельності населення, охопленого цією ліцензією. Кожен потенційний покупець вказав загальну кількість «цінових балів» на ліцензії, які він мав намір придбати в якомусь турі. Ця кількість задавала початковий рівень «заявлених балів покупця», які, у свою чергу, визначали кількість депозитів перед аукціоном, що вимагалися від кожного заявника. Ця кількість передавалась у вигляді безповоротного резервного акредитива.         

Зазначене міністерство завершило початковий розгляд заявок на участь приблизно за тиждень після отримання цих заявок. Дібрані заявки отримали «інформаційний документ покупця», «кваліфікаційний сертифікат покупця», необхідну інструкцію до комп'ютерної програми та коди, які дозволяли їм використовувати автоматизовану систему торгів департаменту. Список всіх кваліфікованих покупців, ліцензії, на які вони можуть претендувати, їхній початковий рівень заявлених балів було опубліковано на веб-сайті стратегічного відділу міністерства приблизно за місяць до аукціону.

За кілька тижнів перед початком аукціону це міністерство провело показовий аукціон, щоб ознайомити дібраних покупців із програмним забезпеченням торгів. Участь була обов'язковою.

·       Проведення аукціону. Аукціон був одночасним, багатотуровим. Кілька взаємозв'язаних ліцензій виставлялося на аукціоні одночасно (на відміну від послідовного продажу) протягом ряду турів. Аукціон проводився електронно через Інтернет. Було встановлено мінімальну початкову цінову пропозицію на кожну ліцензію, яка дорівнювала найнижчій ціні ліцензії, пропорційній до заявлених на неї балів. Повна інформація щодо запропонованих цін була доступна після кожного туру.     

Нові цінові пропозиції на ліцензії не були довільними. Міністерство встановило точний рівень нової прийнятної цінової пропозиції, який міг би розраховуватися за типовою методикою збільшенням встановленої найвищої цінової пропозиції на деякий заздалегідь визначений приріст цінової пропозиції. Покупці просто вирішували, підходить їм чи ні новий рівень цінової пропозиції і повідомляли про це.  

У кожному турі покупці мали змогу відкликати цінові пропозиції, внесені в попередніх турах (за що накладались штрафи), а також повинні були підтримувати певний «рівень активності», тобто вносити цінові пропозиції на ліцензії, щодо яких вони виявили зацікавлення під час підготовки до аукціону. Рівень активності віддзеркалювався як відсоток від заявлених балів покупця. Неактивних покупців штрафували зниженням їхніх заявлених балів, обмежуючи тим самим їхню здатність торгуватися за ліцензії. Проте кожному покупцю дозволялось робити п'ять відмов від активності зі збереженням загальної кількості заявлених балів. Коли покупець використовував правило відмови від активності, він не був зобов'язаний підтримувати необхідний рівень активності протягом цього окремого туру торгів. Щоб покупці мали змогу взяти обгрунтовану перерву, їм надавалась більша кількість допустимих відмов, якщо кількість турів протягом дня збільшувалось.           

Аукціон складався з трьох стадій, кожна з яких поділялась на кілька турів. На кожній стадії аукціону покупці мали забезпечити різні необхідні рівні активності. Аукціон не припинявся доти, доки не наставала третя стадія. На цій третій стадії аукціон не закривався до того моменту, коли тур торгів проводився вже як без жодних цінових пропозицій на ту чи іншу ліцензію, так і без будь-яких відмов. Подання цінової пропозиції і подальше її зняття в межах одного туру не заважало закриттю аукціону.    

·       Процедури після аукціону. Під час закриття аукціону умовні власники ліцензій повинні були подати деякі документи, що стосуються їхньої згоди із встановленими критеріями. Ці документи мали надійти протягом 10 банківських днів після закриття аукціону. Умовний власник ліцензії також мав подати завірені чеки на суму, що становить 20% суми заявлених ним цінових пропозицій плюс 100% від суми будь яких штрафів за відмови, що були враховані протягом 10 банківських днів після закриття аукціону. Завірений чек на решту 80% загальної найвищої цінової пропозиції представлявся протягом 30 днів після закриття аукціону.     

Німеччина

Аукціон ліцензій на радіочастотний спектр систем 3G в Німеччині проводився за дві стадії. На першій стадії виставлялося від чотирьох до шести ліцензій з використанням одночасного багатотурового методу. На другій стадії додаткові непарні радіочастотні смуги 5 МГц виставлялись для обмеженого кола переможців першого туру торгів. Цей метод двох стадій сприяв кращому пристосуванню до ринкових умов і бізнес-планів учасників торгів. Передбачалось, що парний і непарний радіочастотні спектри різною мірою можуть бути придатними для надання різних послуг. Уряд Німеччини намагався надати можливість кожному покупцеві вирішувати, який радіочастотний спектр він хотів би вибрати відповідно до свого бізнес-плану,  а не нав'язувати наявний ресурс шляхом регулювання.    

Гонконг, Китай

Правила ліцензування в Гонконзі також передбачають багато стадій. Пройшовши кваліфікаційні процедури перед аукціоном, учасники торгів беруть участь в аукціоні за одночасним багатотуровим методом. Переможці цієї стадії переходять до другого туру, де аукціоніст перевіряє, чи є якісь взаємозв'язані (наприклад, родинними стосунками) учасники торгів. Якщо це так, відповідні покупці повинні або взяти на себе зобов'язання розірвати зв'язки шляхом "безповоротного зобов'язання", або торгуватися один з одним за право залишитись на аукціоні, використовуючи єдину запечатану готівкову пропозицію. У третьому турі покупці подають єдині запечатані цінові пропозиції, аби визначити порядок, в якому вони можуть вибирати ліцензії.              

Тенденція до проведення аукціонів – доволі нове явище. До середини 1990-х років багато країн довіряли процесам порівняльного оцінювання у видачі ліцензій. Останні п'ять-десять років показали, що деякі країни прийняли процедури аукціону як основний засіб присвоєння радіочастот у випадках, коли попит на радіочастотний спектр перевищував пропозицію.

Проте, виявляється, існує зростаючий опір використанню аукціонів. Аукціони радіочастотного спектра для мобільних систем 3G у деяких країнах Європи продемонстрували рекордно високі ціни за ліцензії на радіочастотний спектр. Хоча аукціони значно підняли державні доходи, промисловість зв'язку в цілому зазнала збитків через високі ціни на радіочастотний спектр. Це змусило серйозно переглянути використання аукціонів.     

Директива Європарламенту і Ради Європи із загальних основ регулювання мереж електрозв'язку та послуг проголошує тенденцію до відмови від аукціонів. Статтю 8(3) Європарламент змінив так, що усуваються посилання на аукціони як доцільні засоби виконання обов'язків, які стосуються регулювання у сфері використання радіочастотного спектра. Крім того, стаття (3) особливо не рекомендує проводити аукціони радіочастотного спектра, стверджуючи, що країни-члени мають протидіяти аукціонам радіочастотного спектра, використовуючи будь-які надходження від аукціонів, збори та оплату за радіочастотний спектр для створення якнайкращих умов розвитку інформаційного суспільства та електронної комерції в Євросоюзі.

ПОРІВНЯЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ

Метод порівняльного оцінювання або "конкурс краси", передбачає оцінювання конкуруючих заявників за різними критеріями і видачу ліцензій заявникам, які посіли найвищі місця. Критерії, що застосовуються, а також вагові коефіцієнти кожного з критеріїв, повідомляються заявникам заздалегідь. Критерії можуть бути такі:  

·       ціна, запропонована заявником;

·       бізнес-план заявника;

·       здатність заявника використовувати радіочастотний спектр ефективно;

·       пропозиція заявника щодо запланованих послуг, зокрема їхнього асортименту і якості;

·       готовність та спроможність заявника інвестувати мережу і сприяти її розгортанню;

·       технології, які застосовуватимуться заявником;

·       вартість для споживачів.

ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПОРІВНЯЛЬНОГО ОЦІНЮВАННЯ

В РІЗНИХ КРАЇНАХ

Швеція

Швеція впровадила метод порівняльного оцінювання для видачі ліцензій на радіочастотний спектр. Цей метод використовується лише тоді, коли попит на радіочастотний спектр перевищує пропозицію. Швецький уряд прийняв політичне рішення не використовувати аукціони за жодних обставин. Застосування адміністративного ціноутворення також було відкинуто. Ліцензійний збір встановлюється на затратній основі.

Марокко

У Марокко також застосовується метод порівняльного оцінювання. Наприклад, процес видачі другої ліцензії на радіочастотний спектр для системи GSM складався з таких кроків:

·       Створення спеціальної організаційної групи для управління проектом. Багатопрофільну групу в рамках марокканського регуляторного органу ANRT було засновано для управління ліцензійним процесом. Група складалась із ряду підгруп і керівного комітету, який мав наглядати за роботою групи в цілому.

·       Публікація запрошення. Запрошення публікувалось, щоб виявити зацікавлених операторів, з'ясувати коло їхніх інтересів та погляди на ті питання, які мали б увійти до заключних вимог. Запрошення оформлялось як анкета і розміщалося на сайті ANRT.   

·       Вибір банку для консультацій щодо процедури. Міжнародний запит було здійснено для залучення банку-консультанта та юридичної фірми з метою консультування ANRT щодо ринку, стратегій і підготовки вимог.   

·       Попередній добір. Для попереднього добору потенційні кандидати подали документи, в яких описували свою професійну кваліфікацію та фінансовий стан. Критерії попереднього добору містили також вимоги щодо охоплення місцевих марокканських партнерів як інвесторів у кожний консорціум. Кожна компанія, яка змагалась за ліцензію, повинна була зареєструватись згідно з марокканським законом. Із восьми кандидатів, які подали документи для попереднього добору, одного було відхилено через невідповідність, а сімом було запропоновано оформити офіційні пакети пропозицій.   

·       Завершення формування вимог. Вимоги було розроблено відповідно до положень марокканського закону  24-96, які визначили термін дії ліцензії (15 років); вимоги щодо встановлення та експлуатації мережі; здатність переможця створити власну мережу передавання; надання користувачам права на прямий міжнародний доступ з 1 січня 2002 року; термін виняткового права на експлуатацію (чотири роки); механізми для залучення до виконання державних завдань; механізми виплати фінансових фондів партнерів і різних зборів; перелік різних зобов'язань переможця.

·       Видання запрошень для участі в конкурсі. Офіційні пакети пропозицій вручались для оформлення сімом кандидатам, що пройшли попередній добір. Вони мали близько двох місяців для подання своїх пропозицій. Крім того, положення з вимогами та пакет пропозицій містили документ з умовами інвестування та примірник правил, що регулюють участь у конкурсі.

·       Попередній вибір переможця конкурсу. Керівний комітет та спеціальну оцінювальну комісію було створено для оцінювання претендентів. Керівний комітет, очолюваний генеральним директором  ANRT, координував роботу інших комітетів, забезпечував виконання процедур, збирав результати різних підкомітетів і визначав фінальні місця учасників.

Комітет, який відповідав за розпечатування пакетів і оцінювання фінансових аспектів пропозицій, включав генерального директора і помічника управляючого банку-консультанта. Юридичний комітет відповідав за перевірку правильності оформлення поданих документів та відповідність їх діючим нормам. Технічний комітет складався з трьох підкомітетів, які відповідали за аналіз поданих пропозицій щодо районів охоплення, якості послуг, тарифів та загальної узгодженості пропозицій. Програмне забезпечення використовувалось для автоматизації оцінювання технічних параметрів кожної пропозиції.   

УСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ ЗА РАДІОЧАСТОТНИЙ СПЕКТР

Існують різні підходи до встановлення ціни за виділений радіочастотний спектр. У деяких країнах ціна за радіочастотний спектр фіксована й дорівнює сумі, яку оператор готовий заплатити за ліцензію. В інших випадках ціна радіочастотного спектра встановлюється як відсоток річного доходу власника ліцензії і, отже, змінюється залежно від підйому чи спаду ринку. Існують країни, де ціна за радіочастотний спектр є комбінацією мінімального ліцензійного збору і деякого відсотка від доходу за кожний рік.  

Іноді ціна за радіочастотний спектр встановлюється безпосередньо на ринку, коли оператори торгуються за радіочастоту. Наприклад, на аукціоні ціна за радіочастотний спектр визначається ринковим попитом, ліцензія видається переможцеві, який запропонував найвищу ціну.

Проте в багатьох країнах ціни за радіочастотний спектр встановлюють регулятори радіочастотного ресурсу. Ціни можуть установлюватися на основі "покриття витрат", що дає змогу регуляторам відшкодувати вартість заходів з управління використанням радіочастотного ресурсу. Цей підхід було застосовано у Великобританії ще до ухвалення в 1998 році Закону про безпроводову телеграфію, згідно з яким на основі ціни за радіочастотний спектр установлювався ліцензійний збір за радіочастотний спектр. При цьому ціну за радіочастотний спектр було визначено як плату за доступ до радіочастотного спектра, що відбиває його цінність. Нині у Великобританії існують дві форми встановлення ціни за радіочастотний спектр:

·       адміністративне ціноутворення, коли тарифи встановлюються регулятором на основі витрат на управління використанням радіочастотного ресурсу;

·       аукціони, які надають доступ до радіочастотного спектра згідно із сумами, встановленими безпосередньо ринком.

Обираючи певний підхід, деякі регулятори радіочастотного спектра намагаються впроваджувати політику, яка сприяла б доступу до радіочастотного спектра новим учасникам і представникам малого бізнесу.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ

Регулятори радіочастотного ресурсу, вдаючись до адміністративного ціноутворення, намагаються встановити рівень ліцензійних зборів за радіочастотний спектр і в такий спосіб підмінити ринкові механізми. Як у Великобританії, так і в Австралії за допомогою  адміністративного ціноутворення встановлюються ліцензійні збори. За такого підходу регуляторам радіочастотного ресурсу доводиться брати до уваги такі, скажімо, фактори, як смугу, район покриття, ступінь перевантаження цієї смуги, конкурентну боротьбу за цю радіочастотну смугу, якість обслуговування та обмеження щодо використання радіочастотного спектра. 

Адміністративне ціноутворення часто застосовується як засіб упорядкування попиту на радіочастотний спектр, коли попит перевищує пропозицію. Ціна встановлюється на досить високому рівні, щоб зменшити попит на радіочастоти і запропонувати радіочастотний спектр тим операторам, які називали найвищу ціну за нього, а також щоб спонукати споживачів із низькою ефективністю використання радіочастотного спектра повернути свої ліцензії. Дані по Великобританії і Австралії показують, що введення адміністративного ціноутворення змусило деяких споживачів переоцінити свої потреби в ліцензіях на радіочастотний спектр. Влада цих країн також вважає, що попит на додатковий радіочастотний спектр уже знизився. 

У Великобританії адміністративне ціноутворення може набирати форм "стимулювального ціноутворення" або "ціноутворення на основі витрат на регулювання". У статті 11.2 Директиви Євросоюзу 97/13/ЕС про ліцензування стверджується таке:

"...При використанні дефіцитних ресурсів країни-члени дозволяють своїм національним органам регулювання вносити зміни, зумовлені необхідністю забезпечити оптимальне використання цих ресурсів. Такі зміни не повинні мати дискримінаційного характеру і насамперед сприяти розвитку нових видів послуг і конкуренції..."

Відповідно до цієї статті Закон про безпроводовий зв'язок передбачає, що при встановленні ліцензійних зборів за радіочастотний спектр британський міністр має брати до уваги баланс між доступним радіочастотним спектром та поточним і прогнозованим попитом на нього. Міністр повинен також аналізувати збори з огляду на їхній бажаний стимулюючий вплив на ефективне використання радіочастотного ресурсу та управління цим процесом, на потенційні економічні прибутки  та розвиток нових послуг і конкуренції.  

РОЗШИРЕННЯ ДОСТУПУ ДО РАДІОЧАСТОТНОГО СПЕКТРУ

Присвоєння радіочастот може бути важливим джерелом державних доходів. Але висока вартість отримуваного для використання радіочастотного спектра може загрожувати життєздатності компаній – власників ліцензій, а також перешкоджати малим компаніям і новим учасникам вийти на ринок. Деяких заходів можна вжити,  щоб утримати помірні ціни і спонукати до участі підприємства малого бізнесу: 

·       Призначення знижок малим компаніям. У США аукціон ліцензій на пейджинговий зв'язок в діапазонах 929МГц та 931 МГц передбачав 25%-ву знижку для переможців торгів із середнім валовим доходом до 15 млн. доларів США за попередні три роки. Покупці із середнім валовим річним доходом до 3 млн. доларів США отримали 35%-ву знижку на свої ліцензії.

·       Використання роялті як основи для ліцензійних зборів. У Гонконзі ліцензування радіочастот для систем 3G передбачає поточний збір за ліцензію після п'яти років на основі роялті, що сплачується із сумарного обороту переможця торгів, або є мінімальною платою, залежно від того, в якому випадку ліцензійний збір більший. (Протягом перших п'яти років власники ліцензій сплачують лише мінімальну плату). Завдяки цьому вартість утримування ліцензій підвищується і зменшується разом з економічним станом, що запобігає економічному спаду від створення ризикованих підприємств, які раптово стали недієздатними.   

·       Використання формату "аукціон другої ціни". Там, де для ліцензування використовується аукціон, деякі регулятори радіочастотного ресурсу вимагають, щоб переможець торгів платив суму найвищої програної, а не своєї цінової пропозиції. Цей підхід реалізовуватиметься в Гонконзі з метою ліцензування радіочастотного спектра для систем 3G. Такий підхід із  цією самою метою буде застосовано в Данії, де чотири переможці, що запропонували найвищі ціни, отримають ліцензії, але будуть платити лише суму пропозиції четвертого переможця.    

У Гонконзі планується вимагати від нових власників ліцензій на радіочастотний спектр систем 3G відкрити до 30% своїх мереж для провайдерів послуг, які не є їхніми філіями і  в основному будуть операторами мобільних віртуальних мереж (MVNO) або провайдерами інформаційного наповнення. Такий доступ до мережі має надаватись на недискримінаційній основі, тобто власники ліцензій передають провайдерам послуг, які не є їхніми філіями, такий самий доступ до передавання, як і своїм абонентам, забезпечуючи відповідну пропускну здатність. Власники ліцензій повинні надавати достатній ресурс своїх мереж, включаючи мережу радіодоступу, базову мережу, а також інфраструктуру забезпечення і функціональні можливості, необхідні для надання послуг.    

Політика "відкритого доступу до мережі" в Гонконзі спрямована на те, щоб дозволити брати участь у ринку систем 3G компаніям, які або мають недостатньо ресурсів, щоб боротись за ліцензію, або програли торги. Така політика має також на меті стимулювати конкуренцію на таких рівнях, як інформаційне наповнення, програмні продукти та послуги, даючи змогу малим чи середнім провайдерам інформаційного наповнення та послуг пропонувати нові інформаційні й програмні продукти і послуги.

ІНШІ ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ

РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ

Зобов'язання щодо охоплення. Ліцензії на радіочастотний спектр часто містять зобов'язання щодо охоплення. За результатами проведеного кілька років тому ліцензування радіочастотного спектра для систем 3G в Німеччині переможці повинні були забезпечити 25%-ве охоплення населення до 31 грудня 2003 року і 50%-ве охоплення до 31 грудня 2005 року. На аукціоні радіочастотного спектра для систем 3G в Данії, який завершився на початку жовтня 2001 року, власники ліцензій мали зобов'язання досягти 30%-вого охоплення населення до 31 грудня 2004 року і 80%-вого охоплення до 31 грудня 2008 року. На аукціоні, що відбувався в Гонконзі для радіочастотного спектра систем 3G, власники ліцензій зобов'язались створити 50%-ве охоплення населення до 31 грудня 2006 року, використовуючи власну інфраструктуру мережі.

Передача ліцензій на радіочастотний спектр. Хоча деякі ліцензії на радіочастотний спектр можуть продаватися, багато регуляторів радіочастотного ресурсу обмежують їх передачу в своїх країнах. У Данії, наприклад, ліцензії можуть передаватись повністю або частково без попереднього схвалення регулятором цієї країни. До того ж передбачається контроль (прямий чи опосередкований) над власником ліцензії. Передачу різних частин ліцензії, наприклад за географічною ознакою, заборонено. У разі зміни основного власника, включаючи приєднання і злиття, датський регулятор лише схвалюватиме запропоновану передачу, якщо це не пов'язано зі зниженням ефективної конкуренції або посиленням домінуючої позиції оператора на ринку.      

Спільне використання мережі. Недавнє ліцензування радіочастотного спектра систем 3G привело багатьох операторів Європи до великих боргів. Іноді вартість придбання ліцензій на радіочастотний спектр систем 3G була настільки великою, що оператори не могли зайнятись розгортанням мережі. Через це деякі країни дозволили операторам спільно використовувати деяку інфраструктуру мережі 3G, щоб відшкодувати вартість ліцензій. Європейська комісія прийняла концепцію спільного використання мережі, беручи до уваги його потенційний економічний ефект і дотримання правил конкуренції й інших відповідних положень законів Євросоюзу.

Регулятор Німеччини – Рада регулювання телекомунікацій і пошт (RegTP) у зв'язку з недавньою видачею ліцензій на радіочастотний спектр систем 3G опублікувала принципи спільного використання інфраструктур згідно з якими спільне використання полігонів, щогл, антен, кабелів і апаратури групових трактів дозволяється за умовами виданих ліцензій, але спільне використання базової мережі – ні.  

Подібно до цього в Нідерландах регулятор телекомунікацій, регулятор конкуренції та Міністерство транспорту розробляють нині документ щодо спільного використання мереж. Голландські регулятори стверджують, що операторам може дозволятись утворення альянсів для спільного використання мереж за умови, що це не шкодитиме конкуренції. Проте голландська влада не буде дозволяти спільне використання радіочастот у базовій мережі.

Мінімізація електромагнітних завад. Багато країн прагнуть гарантувати, що оператори використовують радіочастотний спектр ефективно і не створюють шкідливих завад іншим користувачам. Органи регулювання в цих країнах здебільшого уповноважені перевіряти обладнання і вимагати, щоб воно відповідало стандартам щодо електромагнітної сумісності. Крім того, багато органів регулювання мають повноваження вилучати або забороняти використовувати непридатне обладнання. У деяких випадках компанії ризикують позбутися ліцензій на радіочастотний спектр, якщо їхнє обладнання не використовує радіочастоти так само ефективно, як інше аналогічне й доступне обладнання.      

У Таїланді, якщо використання нової присвоєної радіочастоти створює взаємні завади з іншим існуючим радіочастотним присвоєнням, споживач цієї радіочастоти має повідомити управління пошт і телеграфу. Причину завад буде досліджено, причому споживач нової радіочастоти повинен брати участь у розв'язанні проблеми. Якщо проблему завад не вдасться вирішити, використання присвоєної радіочастоти буде припинено.

***

Регулятор радіочастотного ресурсу часто має повноваження, що мають сприяти ефективному й раціональному використанню радіочастотного спектра. Він виступає гарантом доступності радіочастотного спектра для впровадження нових послуг та технологій і, застосовуючи ринкові механізми, може перерозподіляти радіочастотний спектр за обставин, коли організація, якій були виділені частоти,  використовує їх неефективно.

Литература

1. Закон  України  "Про телекомунікації" № 1280-ІV від 18.11.2003 р. (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=1280%2D15).
2. Закон України "Про радіочастотний ресурс України" № 1770-ІІІ від 01.06.2000 р. (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=1770-14).
3. InfoDev Telecommunications Regulation Handbook, Toronto: McCarthy Tetrault; Intven, Hank. editor (2000) (http://www.infodev.org/projects/314regulationhandbook/).