Сторінки історії

Центр "Укрчастотнагляд" бере свій початок від Київського пункту технічного радіоконтролю (ПТРК), який було створено у 1934 році в селищі Борова Фастівського району Київської області у складі двох працівників.

Одним з організаторів Київського пункту технічного радіоконтролю (ПТРК) був випускник Київського політехнічного інституту начальник Державної радіоінспекції УРСР А.Т. Хоменко. У 1934 році, коли м. Київ став столицею УРСР на 46 км від Києва, в невеликому селищі Борова Фастівського району Київської області було вибрано майданчик шість сотих гектара землі, де і народилося мініатюрне господарство ПТРК, функції якого полягали у контролі засобів радіозв'язку та радіомовлення по виконанню правил входження в радіозв'язок, радіообміну, вимірювання електромагнітних полів.

З Українського центру технічного радіоконтролю поїздом була доставлена апаратура: приймачі, радіокомпаратор, фотописець з часовим механізмом та інша апаратура. Силами співробітників були побудовані акумуляторна та обладнано антенне господарство.

Першим начальником Київського ПТРК в 1934 - 1938 рр. був Балієвич - один з ініціаторів організації пункту техрадіоконтролю у селищі Борова.	Фото не збереглося
З 1938 по 1941 рр. Київський ПТРК очолював Гумєнков Павло Костянтинович.	Фото не збереглося

Під час Великої Вітчизняної війни матеріально-технічна база Київського ПТРК була повністю зруйнована. У 1944 р., коли селище Борова було звільнено від німецько-фашистських загарбників, почалось відновлення пункту техрадіоконтролю, яке очолив К.М. Нєупокоєв.

Відновлений після війни пункт увійшов до складу Київської дирекції радіозв'язку і радіомовлення Міністерства зв'язку УРСР. З дирекції доставили радіоапаратуру для техрадіоконтролю. Через відсутність електроенергії у селищі на пункті була побудована акумуляторна, оскільки електроживлення радіоапаратури здійснювалось від джерела постійного струму.

Спочатку було оснащено тільки робоче місце з контролю за радіомовленням. Контроль здійснювався на такій апаратурі: приймачі "Телефункен", компаратор "Марконі" та самописці. Через відсутність антенного господарства щоглами слугували дерева.

У 1945 році почали вести контроль радіостанцій зв'язку (входження в зв'язок та деякі розмови).

Нєупокєев Костянтин Максимович (1913 року народження; помер в 1950 році), освіта вища. На Київському пункті техрадіоконтролю працював начальником з 1944 по 1950 рік. Очолював відновлення Київського ПТРК. Під час ВВВ здійснював навчання операторів ПТРК, та й після закінчення війни свої знання та сили використовував для підготовки висококваліфікованих кадрів з контролю радіозасобів. Нєупокоєва Зинаїда Григорівна (1912 року народження). З 1949 по 1951 рр. виконувала обов'язки начальника у зв'язку з хворобою К.М. Нєупокоєва.

У 1950-51 роках, за рекомендацією Міністерства зв'язку СРСР, було обране нове місце розташування Київського ПТРК у м. Києві, на 15 км Брест-Литовського проспекту (нині - проспект Перемоги) м. Києва. Питання про переміщення Київського ПТРК з селища Борова виникло у зв'язку з відсутністю електроенергії у селищі, а існуюча база енергопостачання не забезпечувала роботу апаратури, що знаходилася на пункті.

В грудні 1951 року пункт радіоконтролю почав свою роботу у м. Києві.

Було змонтовано чотири робочих місця - контроль радіомовлення, радіозв'язку, заміри напруги поля і записи на стрічку, контроль телебачення. Апаратура для контролю була отримана з Центру техрадіоконтролю та, частково, Київської дирекції радіозв'язку та радіомовлення. Це приймачі ПРВ, "Телефункен", "АШЕРО", "АЕР", 88LF; компаратор "МАРКОНІ"; вимірювачі стабільності частоти "ПІЧ" і "ПІЧ-2"; телевізори КВН, Т-2 (Ленінград), СКУ-2 (стійка вимірювальна).

Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 16.03.1951 року № 829 "Про заходи щодо захисту радіо приймання від індустріальних перешкод" було створено Державну радіоінспекцію, до складу якої було включено відділ по боротьбі з радіоперешкодами, утворені технічні бригади, які виконували функції радіоконтрольних пунктів (РКП) на підставі наказу Міністерства зв'язку СРСР № 367 від 11.04.1957 року.

В 1959 році Державна радіоінспекція змінила назву на Державну інспекцію електрозв'язку (ДІЕ) та були утворені служби контролю радіоперешкод.

Коренев Ю.Ф. - начальник КСТР та РСТРК з 1961 р. по 1968 р. В 1961 році Міжвідомча комісія з радіочастот при Міністерстві зв'язку СРСР затвердила Норми стабільності частоти та на побічні випромінювання. Наказом Міністерства зв'язку УРСР з 1 січня 1961 р. Київський ПТРК було виведено зі складу Київської дирекції радіозв'язку та радіомовлення та реорганізовано в Київську станцію технічного радіоконтролю (КСТР), яка була підпорядкована безпосередньо Міністерству зв'язку УРСР. У вересні 1965 року було надано статус республіканської (РСТРК). З 01.01.1962 року станції технічного радіоконтролю почали проводити контроль за стабільністю радіочастот передавачів та інших параметрів електромагнітної сумісності на відповідність діючим нормам. В 1963 році вперше були опубліковані загальносоюзні норми допустимих радіоперешкод, таким чином була закладена правова та нормативна база з питань роботи радіоелектронних засобів та експлуатації високовольтних ЛЕП засобів випромінювання індустріальних перешкод, виробництва електроприладів, тощо.

З 1968 р. по 1972 р. РСТРК очолював Редько Г.Г.

Фото не збереглося

У 1984 р. для РСТРК було збудовано новий корпус та антенно-фідерні поля.

За рішенням Міністерства зв'язку УРСР з 1 січня 1988 р. створено Київський центр електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів (КЦЕМС РЕЗ), до складу якого увійшли РСТРК і ДІЕ України, реорганізований з 15 грудня 1990 року в Український республіканський центр електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів (УРЦ ЕМС РЕЗ).

З 1 жовтня 1995 р. регіональні Державні інспекції електрозв'язку виключено зі складу обласних виробничо-технічних управлінь зв'язку і включено до складу УРЦ ЕМС РЕЗ.

Галицький Анатолій Борисович Народився у 1936 р. у пгт Олов'яна Олов'янинського району Читинської обл. РСФСР. У 1964 р. закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю радіотехніка. З 1969 р. працював головним інженером РСТРК, а з 1972 р. - начальником РСТРК, КЦЕМС РЕЗ, УРЦ ЕМС РЕЗ Міністерства зв'язку УРСР. 18 січня 2007 р. Галицькому Анатолію Борисовичу Указом Президента України присвоєно почесне звання "Заслужений працівник сфери послуг України".

15 жовтня 1996 року, згідно наказу Міністерства зв'язку України № 216 від 09.10.05 р., Український республіканський центр електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів реорганізовано в Державне підприємство „Український державний центр радіочастот та нагляду за зв'язком" (Центр "Укрчастотнагляд").

Карпенко Олексій Єлисейович Народився у 1947 р. у с. Радичев Новгород-Сіверського району Чернігівської обл. У 1966 р. закінчив Харківський електротехнікум зв'язку Міністерства зв'язку УРСР за спеціальністю радіотехніка, а у 1973 р. - Харківський інститут електроніки за спеціальністю радіофізика і електроніка.З 1985 р. працював на керівних посадах Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ) України. Обіймав посади головного інженера, віце-президента Концерну РРТ. З 1996 по 1998 рр. працював начальником Українського державного центру радіочастот та нагляду за зв'язком (Центру "Укрчастотнагляд").

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 р. № 239 Український державний центр радіочастот та нагляду за зв'язком визначено спеціальним органом, який здійснює повноваження присвоєння радіочастот, позивних сигналів, оформлення відповідних дозволів на виготовлення, реалізацію (продаж), використання радіоелектронних засобів на території України, а також ввезення їх з-за кордону та державного нагляду за їх роботою у смугах радіочастот загального користування в частині загальних користувачів. Ці повноваження закріплено Указом Президента України "Про внесення доповнення до Положення про Державний комітет зв'язку і інформатизації України" від 2 жовтня 1999 року №1273/99, у відповідності з яким Державна інспекція електрозв'язку Адміністрації зв'язку України та її регіональні підрозділи перебувають у складі Українського державного центру радіочастот та нагляду за зв'язком.

Нестеренко Ігор Костянтинович Народився у м. Берліні (Німецька Демократична Республіка) у 1955 році в родині військовослужбовця. Закінчив у 1977 р. Київське вище військове інженерне училище зв'язку (КВВІУЗ) за спеціальністю радіозв'язок, а в 1983 р. - ад'юнктуру КВВІУЗ. Кандидат технічних наук. Має 15 винаходів та більше 60 наукових робіт. Працював інженером, молодшим науковим співробітником військової частини; викладачем КВВІУЗ; старшим науковим співробітником, начальником науково-дослідного відділу та управління наукового центру КВВІУЗ; президентом ЗАТ "Телекомунікаційні системи". З 1998 р. по 1999 р. працював начальником Центру "Укрчастотнагляд".

Прийнятим 1 липня 2000 року Законом України про радіочастотний ресурс визначено роль і місце Центру "Укрчастотнагляд" в системі Адміністрації зв'язку та радіочастот України. Стаття 7 згаданого Закону визначає повноваження Центру "Укрчастотнагляд".

Влітку 2000 р. введено в експлуатацію новий адміністративно-технічний корпус площею 3680 кв.м.

На теперішній час Центр "Укрчастотнагляд" окрім адміністративно-технічного корпусу має технічний корпус (колишня будівля РСТРК) та будівлю вимірювальної лабораторії (колишня будівля ПТРК) за адресою пр. Перемоги, 15 км.

Ковальов Володимир Михайлович Народився у місті Торгау (Німеччина) у 1946 році в родині військовослужбовця. По закінченні Запорізького радіотехнічного технікуму у 1966 році був призваний на строкову військову службу де служив у радіотехнічних військах. Закінчивши Запорізький машинобудівельний інститут у 1973 році за кваліфікацією інженера електронної техніки працював на заводі інженером-технологом напівпровідникових приладів. У 1974 році був прийнятий на службу в органи державної безпеки СРСР, де закінчив повний курс Вищої школи КДБ СРСР. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986 році. З 1999 р. по вересень 2001 р. очолював Український державний центр радіочастот та нагляду за зв`язком та Державну інспекцію електрозв'язку України. Член Колегії Державного комітету зв'язку та інформатизації України.

За дорученням Адміністрації зв'язку та радіочастот України Центр "Укрчастотнагляд" бере участь в роботі Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), членом якого Україна є з 1947 року.

За роки незалежності України Центром "Укрчастотнагляд" скоординовано більше 7 тис. частотних присвоєнь РЕЗ України та закордонних держав. З 1994 року проведено 27 координаційних зустрічей і переговорів, на яких були підписані 29 протоколів.

Олійник Володимир Филимонович Народився в м.Тартаків Сокальського району Львівської області у 1957 році. По закінченні Одеського електротехнічного інституту зв'язку ім.О.С.Попова у 1979 році за спеціальністю радіозв'язок та радіомовлення працював інженером вузла зв'язку, заступником начальника радіоцентру Балтійського Флоту. Нагороджений медаллю "За бойові заслуги". У 1989 році закінчив Військову Академію зв'язку ім. С.М.Будьонного (м.Санкт-Петербург), та у 1992 році - ад'юнктуру при Академії, доктор технічних наук.

Працював старшим науковим співробітником Наукового центру, начальником науково-дослідної лабораторії систем супутникового зв'язку, начальником Наукового центру при Київському військовому інституті управління зв'язку; начальником Наукового центру управління зв'язку, розвідки та радіоелектронної боротьби Міністерства оборони України. З листопада 2001 до серпня 2005  року очолював Український державний центр радіочастот - Центр "Укрчастотнагляд".